Історія

Спільнота Сестер Домініканок Місіонерок Ісуса і Марії виросло з любові Церкви. Любов Містичного Тіла Христа прищепив до неї О. Яцек Воронецький (1878-1949), Засновник Спільноти, духовний син св. Домініка і св. Яцека. Перебуваючи в різних країнах Європи та будучи проникливим спостерігачем, о. Яцек мав можливість добре познайомитися з соціально-народними проблемами та ситуацією Церкви. Вразливий до Божих справ – помітив загрозу вірі та недостатність духовного формування вірних. Місийний наказ Христа лунав голосно в його серці.

Спільнота закону – це справа яку залишив після себе і котра існує до сьогоднішнього дня, та продовжує піднімати та реалізовувати завдання котрі їй довірені. О. Яцек про це сказав «Ціль Спільноти – це є праця серед поган та в Росії, а також пробудження зрозуміння потреби цієї праці в нашій країні.»

В 1932 р. розпочалося життя перших сестер.
Вже під час формування перші сестри піднімали апостольські завдання: катехізація в школах, серед ув’язнених, заснували дім для ув’язнених дівчат, котрі вже вийшли з в’язниці. Підняли питання про виїзд на місію до Китаю.

В 1935 р. придбали будинок в Зіельонце під Варшавою і перенесли сюди Управління та Новіціат. Розпочали будівництво Місійного Кресового Інституту – тзв. МІК-У. Він мав існувати як осередок навчання для кандидатів в священики та інтелігенції зі Сходу, а також як приміщення для проведення реколекцій для різних соціальних груп та екуменічний центр.

Динамічне апостольство, малої ще спільноти, спаралізував вибух II світової війни. На початку сестри підключилися до акції Червоного Хреста (підкормлювання дітей та дорослих, дитячих садків). Організували а заразом і проводили курси катехизації та томістичний гурток.

50-ті роки в Польщі – це час комуністичних репресій. Відмінено релігію в школах. Сестри втратили можливість апостольського заангажування. Це був час для Спільноти повного матеріального зубожіння, але духовного багатства: сестри використали для теологічного навчання, внутрішню працю та пошук нових апостольських форм. Підняли проведення катехізацій при парафіях. Розпочали систематично відвідувати хворих, аби оточити їх душпастирською турботою. В головному домі панували дні зосереджень та реколекцій для світських осіб. Організовували читання.

Кінець 60-х теж відзначився черговими змінами в політиці країни: кордони на стільки відчинилися, що після довгих важких адміністративних старань – виїжджати за кордон стало можливим. Дякуючи цьому зріс місійний дух у Спільноті – розпочалася праця з місіонерами. Сестри брали участь у створенні Місійного Бюро, були посередниками в збиранні месійних інтенцій для місіонерів, організували акції висилання передач. Розпочалося безпосереднє апостольство сестер на східній границі Польщі. Сестри виїжджали в світському одязі, ніби з візитом до родичів, пізнаючи одночасно всі можливості для подальших дій. Під час перебування у «родичів» катехізували, підготовлювали до таїнств, знайомилися. Після повернення продовжували цю справу висилаючи релігійну літературу, а також підготовлювали тематику для наступних зустрічей. В Польщі Спільнота виходила на зустріч потребам (регулярне запрошення дітей до Дитячого Дому, реколекції для груп, Живий Розарій засновуючи стипендію для семінарістів).

В 1973 р. перші сестри були відправлені до Аргентини. Був час експлозії місійного духу – кожна сестра по різному брала участь у допомозі місіонерам – на Сході чи Заході (нп. кожного тижня надсилався лист до Аргентини). Дуже болісним досвідом була смерть першої місіонерки С. Домініки Сікори, після неповного річного перебування в Аргентині.
Чергові роки дій нашої законної спільноти можна сказати такими словами- закріплення “modus vivendi” після Собору.
Продолжено і розширено діапазон апостольської праці (також за східною границею), там впроваджено нових сестер. Великими подіями були відрядження місіонерок з Аргентини – приїжджали раз на п’ять років.

Велика радість і надія на краще завтра Церкви в Польщі поселилася в серцях відразу з вибором для Столиці Петра кардинала Кароля Войтили (16.10.1978).

Після двох років прийшлось нам приєднатися до справи історичних змін (переломів) “доповненням мук Христа”: померли Співзасновниці Матки (фактично одна за другою), світ пережив потрясіння замаху на св. Отця., погас Примас Тисячоліття. В країні впроваджено військовий стан, що не дало можливості створенню багатьох апостольських форм. Серед труднощів Згромадження піднімало щоденний тягар роботи. Кількість існуючих монастирів (Зеленка, в Варшаві: Груєцка і Саска Кепа, Юзефув, Пруднік, місійна в Ванді в Аргентині) на одну збільшилося в Сіедльцях.

Життя законне майже у всіх Домах, було стисло пов’язане з життям парафієї, в которих сестри піднімали різні служіння – залежно від потреб. Сестри з варшавської спільноти на Охоті, крім того організували екуменічні симпозіуми; в їх квартирі (подібно як в Головному Домі в Зеленці) знаходили місця для регулярних зустрічей, різноманітні формаційні групи. Розвивалася робота з молоддю і серед хворих, сестри брали участь в оазовому русі та пішохідних паломництвах. Кілька сестер вивчали теологію на АТК.

Зміни в міжнародній ситуації (рік 1989) сприяли перелому в східному апостольстві; частіше гостювали особи, котрі налагоджували контакт з пробуджуючою там Церквою. Сестри виїжджали навіть по одинці. Накінець в 1990 р. С. Марія Анчілла залишилася на постійне проживання в Києві. Через рік С. Казіміра приїхала до неї і почала працювати в Фастові. Поступово висилалися в Україну і інші сестри. Нас запросили до співпраці Отці Паллотини. В 1994 р. Сестри розпочали працювати в філіалі парафії котру вони очолювали – в Рокітні к. Сарн. Дуже важко знаходили віруючих людей, проводили катехези, проводили молитви в каплиці – до того часу, поки не приїхали священики на постійне проживання, до червня 1998 р.

В цьому ж році повернулися до Польщі сестри з Аргентини. Після невдалих спроб зміцнення місійної спільноти, Головна Настоятелька прийняла рішення закрити її.

Враховуючи можливість розпочати працю на Сході – Сестри постановили власне там сконцентрувати наші сили. В ювілейному 2000 році, на запрошення єпископа Лепайї з Латвії, були вислані сестри для праці в тих місцях, де багато років була військова, російська база. Окрім євангелізації в Парафіяльному Центрі довірено сестрам душпастерство молоді по цілій діє цезії. Через 5 років сестри відкрили в Латвії другий монастир – в Кульдідзе.

Проголошення Євангелії в Польщі теж змінило свою постать: релігійне навчання перенесли до шкіл. Сестри зрозуміли нове завдання – потрібно прокладати шлях до Христа в середовищі котре замкнене до справ віри. З іншого боку з’явилася необхідність отримання освіти та дипломів через катехетки. Праця в країні покращала серед старших людей та серед людей, котрі були в бідності – в Мінську Мазовецькім був залаженний відділ Карітас, котрий в 1995- 2008 проводили наші сестри.

Черговий виклик приніс 2004 рік, коли отримали запрошення працювати в Росії. Довіряючи заступництву Засновника – сестри подалися до Орла, місто знаходиться в піденно-західній частині цього краю, євангелізація якого є вписана в наш харизмат.